Vlasova, TatianaMakieshyna, YuliiaVlasova, Olha2022-02-072022-02-072021Vlasova Т., Makieshyna Yu., Vlasova O. Time and Temporality: M. Heidegger`s Interpretation Versus H. Bergson’s Intuition. Грані. 2021. Т. 24, № 6. С. 50–59. DOI: 10.15421/172159.2077-1800 (print)2413-8738 (online)https://doi.org/10.15421/172159http://eadnurt.diit.edu.ua/jspui/handle/123456789/14530Т. Vlasova: ORCID 0000-0001-5040-5733, O. Vlasova: ORCID: 0000-0003-1755-0853ENG: The issue of the postmodern conceptualization of temporality is realized in a number of different fields of science and scientific schools. At the same time the relationship between discourse of temporality as theory and discursive practices of temporal modes is widely represented both in "high" and popular culture. As a result, classical concepts and traditional notions have been abandoned with the consequent predominance of plurality of meanings and variability of senses, which opens theoretical space for examining time and temporality both in modernity and postmodernity. The aim of theorizing temporality in this article is presented as conceptual reconstruction of temporality in Heidegger`s and Bergson`s ideas who, while working approximately at the same period, addressed temporality from different standpoints; however, both laid the foundation for the postmodern conceptual apparatus of researching temporality. The attempts of analyzing temporality also include their most influential approaches to the interaction of "interpretation" and "intuition" in the post-paradigmatic "drift" under the "postmodern conditions". The methods of the analysis are stipulated by the interdisciplinary character of the research, which demands complex approaches and systematic investigation with the bias on phenomenological, hermeneutic and post-structural methods. The scientific novelty of the research lies in the reconstruction of the notion and models of temporality in Heidegger`s and Bergson`s conceptions with the accent on the "volumetrical" reflections of both scientists, which include the dialogue relations in their creating meanings and concept, the dialogism (M. Bakhtin) in painting the polyphonic picture of the world. At present, temporality is often used both as a flexible notion and a kind of epiphenomenon of time, occupying mid-positions between the absolute time and the relative time. Heidegger accentuates the notional character of time, however using the term "phenomenon" in some cases, as for "Bergsonism" duration is presented as a notion in its conceptual development (Deleuze). According to Heidegger, all philosophic propositions are temporal ones; still he obviously could not have introduced his "finite temporalization" without Bergson`s claim of the ontological priority of duration. Though in the postmodern theory it is accepted that the unprecedented stress on temporality is due to Heidegger, the recognition should go back to Bergson for having transformed the classical modes of time and temporality and traditional approaches to their conceptualization.UKR: Постмодерністська концептуалізація темпоральності у теперішній час розглядається у чисельних предметних сферах науки представниками різних дослідницьких напрямів. Водночас відбувається становлення проблемної сфери аналізу дискурсу темпоральності в науці і дискурсивних практик темпоральності у модусах як "високої", так і масової культури, внаслідок чого знімаються класичні концепти і традиційні поняття з наступним домінуванням плюральності знань і амбівалентності смислів, що відкриває теоретичний простір для аналізу часу і темпоральності і в модерні, і в постмодерні. Мета теоретичного дослідження темпоральності в цій статті розуміється як концептуальна реконструкція темпоральності в ідеях Гайдеггера і Бергсона, які працювали приблизно одночасно, і звертаючись до темпоральності з різних теоретичних позицій, заклали основи для постмодерністського концептуального апарату щодо аналізу темпоральності. Аналітичні й емпіричні підходи до темпоральності представляють найбільш впливові трактування взаємодії "інтерпретації" та "інтуіції" в постпарадигматичному "дрейфі" умов постмодерну у працях Гайдеггера і Бергсона. Методологія аналізу зумовлена міждисциплінарним характером дослідження із подібним підходом феноменологічних, герменевтичних та постструктуралістських методів. Наукова новизна роботи полягає в реконструкції понять і моделей темпоральності у Гайдеггера і Бергсона з акцентом на "об'ємних" репрезентаціях темпоральності в роботах цих двох теоретиків, останнє залучає діалогічні відносини (М. Бахтін) у створенні поліфонічної картини світу. У теперішній час поняття темпоральності часто використовується як своєрідний епіфеномен часу, що займає гнучке положення поміж абсолютним і відносним часом. Якщо Гайдеггер акцентує понятійний характер часу, в той же час використовуючи термін «феномен» в деяких випадках, то в "бергсонізмі" "duration" постає як поняття у своєму концептуальному розвитку (Дельоз). За Гайдеггером, усі філософські твердження є темпоральними, але в той же час є зрозумілим, що він не зміг би ввести свою "граничну темпоралізацію" без затвердження Бергсоном онтологічної переваги для "duration". І хоча в постмодернізмі вважається, що безпрецедентна акцентуалізація темпоральності – це заслуга Гайдеггера, необхідно визнати той факт, що саме Бергсон трансформував класичні модуси часу і традиційні підходи до їх концептуалізації.enontologyconceptualizationdurationdimensionsdialogisminterdisciplinary characteristicsdurationконцептуалізаціяонтологіявиміридіалогизмміждисциплінарністьКФПArticle