2014

Permanent URI for this communityhttp://crust.ust.edu.ua/handle/123456789/9693

Browse

Now showing 1 - 2 of 2

Антропологічна компонента онтології Декарта
(Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Дніпропетровськ, 2014) Малівський, Анатолій Миколайович
UKR: Мета статті – окреслити та осмислити вчення Декарта про антропологічний компонент онтології як найважливішу складову його філософії. Реалізація означеної мети передбачає послідовне розв’язання таких задач: 1) огляд дослідницької літератури по проблемі присутності людини та особистісного характеру істини; 2) наголошення на амбівалентності його базової інтенції спадщини; 3) обґрунтування тези про конститутивність присутності людини та осмислення пристрастей як форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Методологія. Звертання до евристичного потенціалу феноменології, постпозитивізму та постмодернізму дає можливість: 1) наголошення на багатошаровості та полісемантичності класичних філософських текстів; 2) усвідомлення обмеженості та недостатності наївно-просвітницького бачення природи людини; 3) пошуків нової рецепції європейської класики, що передбачає подолання усталених нігілізму та песимізму стосовно інтерпретації феномену людини. Наукова новизна. Вперше об’єктом окремої уваги стає антропологічний компонент онтології Декарта, котрий досі обділявся увагою в силу ряду причин: основними серед них є 1) традиційна недооцінка факту незавершеності творчості Декарта як нереалізованого антропологічного проекту та 2) відсутність належної уваги до особистісного характеру істини. Передумовою їх конструктивного подолання є увага до амбівалентності базової інтенції та істотності етики у спадщині мислителя. Тексти філософа та дослідницька література дозволяють стверджувати конститутивний характер присутності людини та пристрастей як ключової форми оприявнення антропологічного компоненту онтології. Висновки. Сьогодні втрачає свою переконливість усталена традиція тлумачення природи філософування у Декарта як процесу філіації знеособлених знань. Неупереджене бачення текстів спонукає переглянути як неприйнятні (1) тлумачення процесу пізнання істини як відображення (2) бачення процесу філософування як знеособленого. 3) редукований образ людини як мислячої речі.
Декартівське осмислення природи людини в «міркуваннях про метод»
(Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Дніпропетровськ, 2014) Малівський, Анатолій Миколайович
UKR: Мета – піддати аналізу текст «Міркувань про метод» як одну з перших спроб осмислення природи людини в філософії Нового часу. Умовою реалізації означеної мети є розв’язання наступних задач: 1) окреслити своєрідність позиції Декарта по проблемі істотності істинних знань для природи людини; 2) виявити характер впливу методології осягнення математичної істини на спосіб тлумачення природи людини; 3) прояснити питання про усвідомлення Декартом меж раціоналістичної методології в ході осмислення людської природи. Методологія. В якості методологічної бази пропонується використовувати евристичний потенціал феноменології і екзистенціалізму, а також ті публікації зарубіжних декартознавців останнього часу, котрі закладають нове підґрунтя для осмислення філософської спадщини філософа. Новизна. Вперше в науковій літературі об’єктом окремої уваги стає текст Декарта «Міркування про метод» як форма змістовного розгортання запиту на розбудову антропологічного проекту. Акцентовані спорідненість та спадкоємність філософських вчень Аристотеля і Декарта з проблеми природи людини, а саме – визнання ключової значимості для природи людини потреби в пізнанні істини. Виявлено безпосередній вплив на спосіб осмислення людської природи методології осягнення математичної істини. Аргументовано, що поза увагою Декарта не залишила-ся обмеженість раціоналістичної методології в ході осягнення людської природи. Висновки. Проведений аналіз засвідчує правомірність тези про текст «Міркування про метод» Декарта як запит на змістовне розго-ртання антропологічного проекту. Виявлено детермінуючий вплив методології осягнення математичних істин на спосіб тлумачення природи людини. Акцентовано факт усвідомлення Декартом обмеженості методології математики в осмисленні природи людини та нередукованість позиції філософа до тези про res cogitans. Увага до проявів останньої дає достатні підстави характеризувати його антропологічні шукання як вихід за межі стереотипів своєї епохи.