Педагогічні імплікації культурно-історичної теорії Л. Виготського

UKR: У статті розглядаються суть і значення культурно-історичної теорії Л. Виготського. Під час культурної дифузії актуалізуються тенденції мультикультуралізму як противага цього процесу. Ось чому теорія Виготського набуває особливого сенсу і значення для вітчизняної педагогіки. Не може бути єдиним суспільство, в якому у кожного покоління «свої» цінності. Саме в цій тезі полягає значущість культурно-історичної теорії Л. Виготського, який розкрив соціальну природу формування психічних якостей особистості. Педагогічна модель чи технологія повинні спиратися на культурно-історичний базис, який зі свого боку дає опору для формування загальної концепції освіти в суспільстві. Звернення до культурно-історичної теорії Л. Виготського – це черговий крок до розуміння закономірностей розвитку педагогіки, формування методологічної основи педагогічної науки в сучасному соціокультурному просторі. Згідно з концепцією Л. Виготського, культурний розвиток дитини передбачає процес, в якому біологічні характеристики (здібності до пам'яті, мислення) трансформуються в соціальні, а соціальні інтеріорізуються в психологічні, видозмінюючи механізми процесів прояву і розвитку пам'яті і мислення. Л. Виготський доводить, що рефлекторні механізми відходять на другий план, а соціально-культурні стають пріоритетними. Відзначено, що не кожне соціальне відношення або соціальна взаємодія може стати внутрішньою вищою психічною функцією, а лише те, що з’являється як категорія, як одиниця драми. В акті переживання драматичне зіткнення переплавляється і виливається у зміну структури особистості, стаючи актом розвитку. Соціальні відносини формують зразки чи моделі поведінки. Соціальні відносини не завжди означають колективні відносини. Соціальність може бути джерелом особистого переживання. Розглядається концепція знака, де свідомість маніпулює символами та поняттями. Культурно-історична теорія Л. Виготського – зразок культурного релятивізму, що може бути протиставлено сучасним процесам культурної дифузії.

ENG: The essence and significance of the cultural and historical theory of L. Vygotsky are considered in the article. In the conditions of cultural diffusion the trends of multiculturalism as a counterbalance to these processes are actualized. Hence, L. Vygotsky’s theory acquires special meaning and significance for domestic pedagogy. There cannot be a united society where each generation has its own values. This thesis is the significance of the cultural-historical theory of L. Vygotsky, who revealed the social nature of the formation of the mental qualities of a person. Pedagogical model or technology should be based on a cultural and historical basis, which in turn, provides support for the formation a general concept of education in society. Appeal to the cultural-historical theory of L. Vygotsky is another step towards understanding the patterns of development of pedagogy, the formation of the methodological basis of pedagogical science in the modern socio-cultural space. According to the concept of L. Vygotsky, the cultural development of a child involves a process where biological characteristics (ability to remember, think) are transformed into social one and they are internalized into psychological ones, modifying the mechanism of the processes of manifestation and development of memory and thinking. L. Vygotsky proves that reflex mechanisms recede into the background, social- cultural become a priority. It is noted that not every social relationship, social interaction can become an internal higher mental function but only one that appears on the stage as a category, as a unit of drama. Social relations form pattern and behavior models. Social relations do not always mean collective relations. Sociality can manifest itself as a source of personal experience. The concept of sign where consciousness manipulates symbols and definitions. L. Vygotsky’s cultural-historical theory is an example of cultural relativism that can be opposed to modern processes of cultural diffusion.