Browsing by Author "Лахно, Олександр Петрович"

Filter results by typing the first few letters
Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item type:Item,
    Присвоєння спадщини Київської Русі: як російська історіографія сформувала імперський наратив
    (ФОП «Жукова Ірина Віталіївна», Київ, 2026) Лахно, Олександр Петрович; Савич, Анжеліка Вікторівна; Хоменко, Олена Олександрівна
    UKR: У статті розглядалося, як російська історична наука забирала собі спадщину Київської Русі та створювала імперську версію історії, яка віками спотворювала правду про походження української держави й забирала в українського народу його власне історичне коріння. Перетворення історії Київської Русі на «початок російської держави» стало головною підвалиною російської імперської ідеї і досі використовується в сучасній пропаганді. У статті простежено, як будувався цей імперський міф: починаючи з «Синопсису» Інокентія Гізеля 1674 року, який до початку дев'ятнадцятого століття був головним історичним підручником у Російській імперії, через великі праці Миколи Карамзіна й аж до шовіністичної теорії Михайла Погодіна про начебто переселення давньокиївського населення на північ. Показано, як ці імперські вигадки перетворилися на радянську теорію про «давньоруську народність» – теорію, що прикрила імперську суть радянської держави гаслами про інтернаціоналізм, хоча насправді нічого не змінилося. Окремо йдеться про те, як Михайло Грушевський науково розвінчав цю імперську схему. У своїх десяти томах "Історії України-Русі" Грушевський зробив те, що можна назвати революцією в історичній науці: він показав, що українці – це прямі нащадки людей Київської Русі, а наша історія тягнеться від тих часів до сьогодення без жодних розривів. І що цікаво – те, що писав Грушевський, зараз підтверджується новими археологічними розкопками й дослідженнями мови, тож його праця й досі залишається потужною зброєю проти всіх тих імперських байок. Розглядається актуальність проблеми в умовах повномасштабної російської агресії проти України та використання імперського наративу про «спільну колиску народів» для обґрунтування територіальних претензій і заперечення права українців на власну державність. Обґрунтовується необхідність деколонізації історичної науки та громадської свідомості, звільнення від термінологічних нашарувань імперської історіографії та утвердження науково обґрунтованої концепції України-Русі як ранньоукраїнської держави.