Кафедра "Філософія і соціологія" ( з 2021 ввійшла до складу кафедри "Філософія та українознавство")

Permanent URI for this communityhttp://crust.ust.edu.ua/handle/123456789/637

ENG: Department of Philosophy and Sociology
(since 2021 it has become a part of the department "Philosophy and Ukrainian Studies")

Browse

Now showing 1 - 2 of 2

Опозиція діяльності й бездіяльності людини в філософії Ч. Пірса (препринт)
(ТОВ «Інновація», м. Дніпропетровськ, 2012) Снітько, Дмитро Юрійович
UK: У статті аналізується феномен людської бездіяльності в прагматизмі Ч. Пірса. Особливу увагу приділено прагматистській концепції співвідношення віри й сумніву, а також основним чинникам і екзистенційним аспектам людської пасивності.
Особистісні мотиви філософування: Картезій та К’єркегор
(Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Дніпро, 2018) Малівський, Анатолій Миколайович
UKR: Мета аналізу – акцентувати змістовну спорідненість та спадкоємність в підходах Картезія та К’єркегора до тлумачення ключових чинників філософських шукань. Її реалізація передбачає прояснення таких моментів в позиціях обох мислителів: а) належні засади людського існування, б) чинники можливості свободи людини як умова її саморозбудови, в) своєрідність підходу до реалізації задачі доказу Бога. Теоретичний базис. Звертання до феноменології та герменевтики надає можливість осягнення ключових ідей мислителів як прояви їх особистостей. Новизна підходу автора полягає у переконанні щодо правомірності розгляду філософії Нового часу як форми реалізації запиту епохи на розбудову людини. Істотною передумовою розкриття теми статті є увага до останніх досліджень філософії Картезія, котрі демонструють ключову значущість антропології. Оскільки становлення власної позиції К’єркегора є діалогом зі знеособленим баченням філософії, то формою увиразнення споріднених мотивів вчень обох мислителів є акцентування особистісних мотивів філософування. Спорідненість шляхів та способів їх увиразнення. проявляється, по-перше, в дистанціюванні від знеособленої та дегуманізованої картини світу, по-друге, в релігійній спрямованості шукань та доказах існування Бога виходячи з конечної природи людини. Висновки свідчать, що сучасний рівень історико-філософської науки уможливлює обстоювання тези про змістовну спорідненість позицій Картезія та К’єркегора щодо розуміння основних мотивів філософування, котрі суголосні нинішнім шуканням. Окреслюючи контекст тлумачення К’єркегором антропологічного проекту Картезія, автор виходить з визнання детермінуючого впливу гегелівського тлумачення філософії взагалі та його тлумаченням Картезія зокрема. Означена констатація уможливлює тлумачення шукань К’єркегора як деконструкцію Гегеля, оскільки подальше некритичне збереження та відтворення його настанов оцінюється як загрозливе для і реалізації людиною свого духовного покликання. Спільний принциповий момент в позиціях обох мислителів – посилений інтерес до індивідуально- особистісних аспектів природи людини як конститутивного чинника доказу існування Бога.