Теорія транстекстуальності в художніх практиках (пост)модернізму: типологія текстуальної трансцендентності

UKR: Феномен транстекстуальності постає не лише актуальним предметом дослідження (пост)структуралістів, а й значущим методологічним інструментом у (пост)модерністських літературознавчих студіях. П’ять підтипів транстекстуальних зв’язків, які виокремив Ж. Женетт — інтертекстуальність, паратекстуальність, гіпертекстуальність, архітекстуальність і метатекстуальність, — репрезентуються в представленій розвідці крізь призму (пост)модерністських пошуків, увиразнюючи ідею текстової трансцендентності. Транстекстуальність трактується як тип залежності будь-якого тексту від інших, що акцентує транстекстуальну «єдність» літературного простору та його зв’язок із позалітературними явищами. Мета дослідження полягає в експлікації функціювання теорії транстекстуальної взаємодії у творах (пост)модерністів, що демонструють різні підтипи текстуальної трансцендентності. Предметом дослідження є особливості реалізації транстекстуальних зв’язків у художніх практиках (пост)модерністів. Елементом наукової новизни визначаються досліджувані «тексти» в їхньому зв’язку з іншими «феноменами» світової культури і критики. Результати дослідження засвідчують поліморфний характер транстекстуальності, що охоплює різні рівні та механізми текстуальної взаємодії — від цитатного й алюзивного до гіпертекстуального й метатекстуального, утворюючи цілісну систему смислових зв’язків. Серед п’яти підтипів транстекстуальності інтертекстуальність відіграє провідну роль у процесі становлення постмодернізму як оригінального напряму мистецтва, зокрема літературного, водночас підкреслюючи, що будь-який новий текст як багатовимірний простір, детермінований історичними й соціальними обставинами, є переосмисленням попереднього художнього досвіду. Таким чином, транстекстуальність постає не лише теоретичною моделлю взаємозв’язку текстів, а й універсальною аналітичною категорією сучасного літературознавства, що інтерпретує культурний розвиток як безперервний процес оновлення смислів. Перспективи подальших досліджень полягають у розширенні аналізу транстекстуальності за межі літератури — у сферу цифрових медіа, гіпертекстових і мультимодальних форм письма, де взаємодія текстів виявляється в нових семіотичних і комунікативних вимірах.

ENG: The phenomenon of transtextuality appears not only as a relevant subject of research for (post)structuralists but also as a significant methodological tool in (post)modern literary studies. The five subtypes of transtextuality provided by Gérard Genette — intertextuality, paratextuality, hypertextuality, architextuality and metatextuality — are examined in this study through the lens of (post)modernist pursuits, highlighting the concept of textual transcendence. Transtextuality indicates the type of relationships of texts to others, emphasising the transtextual ʻunityʼ of literature and some extraliterary phenomena, and therefore raises the need to explore relevant relations in ʻtextsʼ for their possible interpretation. This study aims to explore the application of the theory of transtextuality in the works of (post)modernist authors who exhibit various subtypes of textual transcendence. The subject of the study is the specific features of transtextual links in the artistic practices of (post)modernists. The element of scientific novelty lies in examining texts in relation to other phenomena of global culture and criticism. The results of the study demonstrate the polymorphic character of transtextuality, encompassing different levels and mechanisms of textual interaction – from quotation and allusion to hypertextual and metatextual strategies — forming an integrated system of semantic connections. Among the five subtypes, intertextuality plays a central role in shaping postmodernism as an original artistic movement, particularly in literature, while emphasising that any new text, as a multidimensional space shaped by historical and social circumstances, represents a reinterpretation of previous creative experience. Thus, transtextuality appears not only as a theoretical model of textual interrelation but also as a universal analytical category in contemporary literary studies, interpreting cultural development as a continuous process of meaning renewal. Prospects for further research include expanding the analysis of transtextuality beyond literature into the realms of digital media, hypertextual and multimodal forms of writing, where textual interaction manifests in new semiotic and communicative dimensions.