Політика радянської влади щодо римо-католицької церкви у другій половині 40-х років ХХ сторіччя (на прикладі римо-католиків Дніпропетровська)
Loading...
Date
2023
Authors
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
ГНО «Всеукраїнська асамблея докторів наук з державного управління», Київ
Abstract
UKR: В поліконфесійній Україні важливе значення мають стосунки між державою та Церквою, зокрема Католицькою, яка існує на наших землях не одне сторіччя. Вивчення історії Римо-Католицької Церкви на українських землях, особливо на регіональному рівні, не є достатнім і потребує подальших розвідок. Це повною мірою стосується і римо-католицької парафії міста Дніпро. Радянська влада, яка перед Другою світовою війною проводила жорстку репресивну політику щодо Римо-Католицької Церкви, у 40-і роки перейшла до політики певної лібералізації у стосунках з релігійними організаціями. Нові постанови щодо молитовних будівель передбачали складний для релігійних громад механізм їх відкриття, який ще більше ускладнювали документи під грифом “цілком таємно”, що їх “центр” відправляв на “місця”. Римо-католицька спільнота Дніпропетровська, яка користувалася костелом під час німецької окупації, плекала надію на таку ж можливість і після повернення радянської влади. У липні 1945 року громада почала збирати документи для реєстрації. Спільнота обласного центра знаходилася під пильним наглядом влади, але відвертих репресій проти вірян в означений період не застосовували. Старання парафіян, що не побоялися вказати свої дані в реєстраційних документах, залишилися марними, бо громада, яка складалася переважно з немолодих людей, не змогла подолати потужну перешкоду влади — фінансовий тиск. Релігійну споруду у католиків відібрали і переобладнали її на спортзал. Процес закриття костелів проходив кілька етапів. Спочатку уповноважений у справах релігії по області знаходив причину і обґрунтовував необхідність закриття релігійної споруди. Ці документи він подавав до виконкому відповідної облради. Прийняте облрадою рішення повинна була затвердити Рада у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР. Цей процес влада тримала під своїм контролем і не дозволяла самовільно (не за схемою) закривати молитовні будинки. При закритті костелу у 40-і роки ХХ сторіччя держава використовувала деякі з відпрацьованих у 30-і роки методів, серед них —економічний тиск на вірян, саме він відігравав основну роль в цей період. Означені дії влади суперечили статті про свободу відправлення релігійних культів чинної в той час Конституції УРСР.
ENG: In multi-confessional Ukraine, relations between the state and the Church, in particular the Catholic Church, which has existed on our lands for more than one century, are of great importance. The study of the history of the Roman Catholic Church in Ukrainian lands, especially at the regional level, is not sufficient and requires further research. This fully applies to the Roman Catholic parish of Dnipro city. The Soviet authorities, which before the Second World War pursued a strict repressive policy towards the Roman Catholic Church, in the 1940s switched to a policy of certain liberalization in relations with religious organizations. The new regulations regarding prayer buildings provided for a difficult mechanism for religious communities to open them, which was made even more difficult by documents labeled "completely secret" that the "center" sent to "places". The Roman Catholic community of Dnipropetrovsk, which used the church during the German occupation, hoped for the same opportunity after the return of Soviet power. In July 1945, the community began collecting documents for registration. Community of the regional center was under the close supervision of the authorities, but there was no open repression against believers during the specified period. The efforts of the parishioners, who were not afraid to enter their data in the registration documents, remained in vain, because the community, which consisted mainly of elderly people, could not overcome the powerful obstacle of the authorities - financial pressure. The religious building was taken from the Catholics and converted into a gymnasium. The process of closing churches went through several stages. Initially, the commissioner for religious affairs in the region found the reason and justified the need to close religious building. He submitted these documents to executive committee of the relevant regional council. The decision taken by the Regional Council had to be approved by the Council for Religious Cults under the Council of Ministers of the USSR. The authorities kept this process under their control and did not allow arbitrarily (not according to the scheme) to close houses of worship. When closing the church in the 1940s, the state used some of the methods developed in the 1930s, among them economic pressure on the faithful, which played the main role in this period. The specified actions of the authorities contradicted the article on the freedom of religious cults of the then-current Constitution of the Ukrainian SSR.
ENG: In multi-confessional Ukraine, relations between the state and the Church, in particular the Catholic Church, which has existed on our lands for more than one century, are of great importance. The study of the history of the Roman Catholic Church in Ukrainian lands, especially at the regional level, is not sufficient and requires further research. This fully applies to the Roman Catholic parish of Dnipro city. The Soviet authorities, which before the Second World War pursued a strict repressive policy towards the Roman Catholic Church, in the 1940s switched to a policy of certain liberalization in relations with religious organizations. The new regulations regarding prayer buildings provided for a difficult mechanism for religious communities to open them, which was made even more difficult by documents labeled "completely secret" that the "center" sent to "places". The Roman Catholic community of Dnipropetrovsk, which used the church during the German occupation, hoped for the same opportunity after the return of Soviet power. In July 1945, the community began collecting documents for registration. Community of the regional center was under the close supervision of the authorities, but there was no open repression against believers during the specified period. The efforts of the parishioners, who were not afraid to enter their data in the registration documents, remained in vain, because the community, which consisted mainly of elderly people, could not overcome the powerful obstacle of the authorities - financial pressure. The religious building was taken from the Catholics and converted into a gymnasium. The process of closing churches went through several stages. Initially, the commissioner for religious affairs in the region found the reason and justified the need to close religious building. He submitted these documents to executive committee of the relevant regional council. The decision taken by the Regional Council had to be approved by the Council for Religious Cults under the Council of Ministers of the USSR. The authorities kept this process under their control and did not allow arbitrarily (not according to the scheme) to close houses of worship. When closing the church in the 1940s, the state used some of the methods developed in the 1930s, among them economic pressure on the faithful, which played the main role in this period. The specified actions of the authorities contradicted the article on the freedom of religious cults of the then-current Constitution of the Ukrainian SSR.
Description
Н. Мосюкова: ORCID 0000-0002-9568-4681
Keywords
римо-католики, костел, Дніпропетровськ, радянська влада, Roman catholics, church, Dnipropetrovsk, Soviet government, КМЕіСГД
Citation
Мосюкова Н. Г. Політика радянської влади щодо римо-католицької церкви у другій половині 40-х років ХХ сторіччя (на прикладі римо-католиків Дніпропетровська). Вісник науки та освіти. 2023. № 2 (8). С. 700–711. DOI: https://doi.org/10.52058/2786-6165-2023-2(8)-700-711.