Browsing by Author "Пічкур, О. В."

Now showing 1 - 3 of 3

Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності на різновиди рослин. міф чи реальність?
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Дорошенко, О. Ф.; Пічкур, О. В.; Данильченко, М. А.; Петренко, Віталій Олександрович; Кравець, Л. В.
UKR: У статті приведений комплексний аналіз впровадження адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на різновиди рослин. Першим законом України у сфері інтелектуальної власності був Закон «Про охорону прав на сорти рослин» від 21.04.1993 року [1], яким запроваджено охорону прав на сорти рослин патентом, тому Кодекс України про адміністративні правопорушення було доповнено ст. 512, якою було визначено, що адміністративним правопорушенням прав інтелектуальної власності на сорт рослин є «використання запатентованого сорту рослин без згоди власника патенту або під назвою, що відрізняється від назви, під якою його занесено до Державного реєстру сортів рослин України та розмір штрафу для громадян та посадових осіб – «до п’яти мінімальних розмірів заробітної плати». Акцентовано увагу на тому, що статтями Регламенту Ради (ЄС) № 2100/94 «Держави-члени вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб положення про покарання за порушення національних прав також застосовувалися до випадків порушення прав на отримані рослини». Тобто розмір штрафних санкцій за порушення прав на отримані рослини в країнах Європейського Союзу є відчутно більшим. Звернута увага на тому, що у Європейському Союзі забезпечується захист прав особи, яка отримала новий різновид рослин. Ці права засвідчується документом на право власності, який називається «Сертифікат сорту рослин (Certificat d’Obtention Végétale)». Він забороняє будь-кому виробляти та продавати насіння різновиду без згоди особи, що його отримала та є володільцем указаного сертифікату. Між європейським, міжнародним та українським законодавством щодо захисту нових різновидів рослин існують суттєві розбіжності, насамперед, українським законодавством чітко не визначено, що є об’єктом права, який потребує захисту, тому неможливо правильно класифікувати порушення прав на новий різновид рослин та притягнути до адміністративної відповідальності винних у їх порушенні. У статті розглянуті проблемні питання, пов’язані з притягненням до адміністративної відповідальності порушників майнових прав на сорти рослин, причини їх виникнення та шляхи вирішення. Зроблено висновок, що Статті 512 та 1041 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до яких вносилися чисельні зміни, які не узгоджуються з нормами Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», Міжнародної Конвенції, призначеної для захисту отриманих рослин, Регламенту Ради (ЄС) № 2100/94 від 27 липня 1994 року про створення системи Співтовариства для захисту отриманих рослин, за своєю суттю є законом, що поєднує норми матеріального та процесуального права, містить ряд колізійних норм або норм, які не виконуються через їх недосконалість (нікчемних норм). Зокрема не узгоджуються між собою норми, що стосуються осіб, які мають право складати адміністративні протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені зазначеними статтями, не визначено, хто і з яких питань має право складати протоколи про адміністративні правопорушення з визначених Кодексом уповноважених посадових осіб. Статті 512 та 1041, що стосуються розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також статті, що визначають уповноважених осіб, які мають право складати адміністративні протоколи, потребують системних змін з урахуванням норм, визначених законодавством ЄС у сфері захисту прав осіб, що отримують нові різновиди рослин і є володільцями сертифікатів на них.
Виведені людиною різновиди рослин як об’єкти права інтелектуальної власності
(Видавничий дім «Гельветика», 2023) Дорошенко, О. Ф.; Петренко, Віталій Олександрович; Пічкур, О. В.; Дорожко, Григорій Костянтинович
UKR: У статті проведений ґрунтовний аналіз відповідності норм Закону України «Про охорону прав на сорти рослин», Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на сорти рослин нормам Міжнародної конвенції з охорони нових різновидів рослин та Регламенту Ради (ЄС) № 2100/94 від 27 липня 1994 року про права на різновиди рослин Співтовариства. Відзначено, що українське законодавство у сфері охорони прав на сорти рослин є недостатньо гармонізованим з нормами міжнародного, зокрема європейського законодавства. Особливо це стосується питань: визначення таких термінів як автор сорту та селекціонер, особливо в частині виведення або виявлення сорту, права на подання заявки на сорт та права на продаж його матеріалу для розмноження; невідповідність нормам Акту Конвенції 1991 року та Регламенту Ради (ЄС) № 2100/94 термінологічного визначення «майнового права інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, оскільки «поширення» не є об’єктом матеріальним, а тлумачні словники української та англійської мови українське слово «поширення» та англійське «propagation» пов’язують з розповсюдженням інформації, в не рослин різновиду; невідповідність положенням Конвенції щодо різновидів усіх родів і видів рослин таких об’єктів правової охорони, як клон, поауляція, гібрид першого покоління (може йтися тільки про насіння першого покоління); встановлення порядку подання заявок на реєстрацію в Україні різновидів рослин, зареєстрованих в США та ЄС, без дотримання конвенційного пріоритету, що є обмеженням прав українських заявників різновидів рослин; проведення додаткової експертизи заявки на сорт рослин з метою визначення його придатності для «поширення» в Україні, що є додатковим обмеженням прав суб’єктів селекції та насінництва; мотивування визнання майнового права власника сорту недійсним та підстави для анулювання прав власника сорту; суттєвого збільшення плати за реєстрацію прав на сорт рослин під час военного стану, повномаштабного вторгнення війск РФ в Україну, знищення генофонду рослин українського генотипу та матеріально-технічної бази селекційних установ на окупованих територіях; норми щодо захисту прав селекціонерів, «привілею фермера» потребують врегулювання у відповідності з основоположними принципами UPOV та Європейського Співтовариства у цій сфері. Зроблено висновок, що чинні редакції Законів України «Про охорону прав на сорти рослин», «Про насіння і садивний матеріал», нормативно-правових актів у цій сфері потребують ретельного опрацювання у відповідності з рекомендаціями та поясненнями Адміністративної Ради UPOV, а норми щодо захисту прав селекціонерів потребують врегулювання у відповідності з основоположними принципами UPOV та Європейського Співтовариства у цій сфері. Враховуючи, що Україні наданий статус кандидата в члени ЄС, зазначені питання є актуальними і мають бути нагально вирішені з метою виконання зобов’язань держави згідно з договором про асоціацію, укладеним ще у 2014 році з Європейським Союзом.
Невідповідність норм законодавства України у сфері охорони прав на сорти рослин нормам Конвенції UPOV та законодавства ЄС щодо права фермера
(Видавничий дім «Гельветика», Запоріжжя, 2025) Дорошенко, О. Ф.; Пічкур, О. В.; Петренко, Віталій Олександрович
UKR: Викладено суттєву невідповідність прав селян (фермерів), зокрема привілею фермера, визначених Актом 1991 року Конвенції UPOV, іншими міжнародними актами законодавства, європейським законодавством, визначенню таких прав законодавством України у сфері охорони прав на сорти рослин, що може створити перешкоди для визнання України членом Європейського Союзу. Акцентовано увагу на тому, що однією з основних умов прийняття України до ЄС є приведення її законодавчих систем у відповідність з обов'язковим мінімумом законодавства ЄС (acquis communautaire ЄС). Відбувається так звана процедура скринінгу актів законодавства України, тобто їх послідовна методична перевірка на відповідність актам законодавства ЄС. На підставі зазначеного встановлюється можливість інтеграції України у внутрішній європейський ринок, та насамкінець її вступ до ЄС. З моменту завердження Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Законом України від 18.03.2004 р. № 1629-IV минуло більше 20 років, а оцінка відповідності європейському законодавству норм Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» у редакції Закону від 17.01.2002 р. № 2986-III, зокрема ст. 47 щодо обмеження майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, до цього часу не здійснена. Звернута увага на тому, що протягом незалежності України малі українські фермери залишились осторонь аграрної політики держави. Підтримка сільського господарства у формі значних податкових пільг та субсидій була спрямована тільки на великі агрогосподарства, що поставило малих виробників сільсьгосппродукції у невигідне положення в частині розвитку та зростання. Відзначено, що прийняття Конвенції UPOV (Міжнародної конвенції про охорону нових різновидів рослин) нанесло непоправну шкоду фермерам, насамперед власникам малих сімейних ферм, оскільки їх позбавлено права вільно відтворювати та продавати насіння та інший розмножувальний матеріал місцевих різновидів рослин (ландрасів), різновидів, які є суспільним надбанням, а також насіння рослин, зазначених в офіційному каталозі. Це є досить дорогим шляхом комерційного використання матеріалу для розмноження рослин, який потребує ресурсів, недоступних для малих фермерів. Зроблено висновок про те, шо з аналізу положень Конвенції, європейського законодавства з питань правової охорони різновидів рослин, захисту прав фермерських господарств та положень відповідних законодавчих актів законодавства України випливає, що субєкти законодавчої ініціати не достатньо володіють нормами міжнародних договорів, європейського законодавства у зазначеній сфері, не приділяють належної уваги аналізу міжнародної, зокрема європейської політики щодо підтримання прав та економічних інтересів сімейних ферм, що у світі є основними випробниками сільськогосподарської продукції. З’ясовано, що надання переваг у виробництві та продажу сільськогосподарської продукції агрохолдингам призводить до конфлікту інтересів, про що чітко свідчить блокування фермерами низки європейських країн реалізації аграрної продукції в країнах ЄС.