Статті КМЕУіСГД (ДМетІ)

Permanent URI for this collectionhttps://crust.ust.edu.ua/handle/123456789/22104

ENG: Articles

Browse

Now showing 1 - 3 of 3

Автономність і залежність суб’єкта в біополітиці: від гувернаментальності до імперії
(Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпро, 2026) Палагута, Вадим Іванович; Білоус, Вікторія Олексіївна
UKR: У статті досліджується парадокс сучасного суб’єкта, який, прагнучи автономності, функціонує в умовах множинних систем залежностей, сформованих у біополітичній реальності. Саме в сучасності, «одновимірна людина» існує в системах різноманітних залежностей біовлади, які її постійно контролюють та управляють її намірами, діями, поведінкою. Показано, що традиційні характеристики автономності – суверенність, внутрішня самодостатність і відносна незалежність – поступово трансформуються під впливом механізмів біовлади. Обґрунтовано, що збереження автономності можливе через практики «технологій себе», зокрема у фукіанському розумінні «турботи про себе», однак ці практики не набули широкого поширення. Натомість зростає залучення індивідів до тимчасових колективних спільнот, передусім цифрових, які частково послаблюють контроль неоліберальної біополітики, але водночас продукують нові форми залежності. Здійснено порівняльний аналіз ліберальної біополітики М. Фуко, що ґрунтується на принципі гувернаментальності держави, тобто на розумінні феномену правління як універсального принципу всіх і кожного; та створює простори автономії і неоліберальної біополітики Імперії та Множинності М. Хардта й А. Негрі, яка долає національні та державні кордони, виявляє суттєві дуалістичні внутрішні суперечності у формуванні автономності сучасного індивіда. Встановлено принципові протиріччя при формуванні колективного політичного суб’єкта в концепції Імперії М. Хардта і А. Негрі. Ці протиріччя надають змогу в подальшому краще оцінити вплив цифрових технологій на тимчасові громадські зібрання та мережеві спільноти, які, в свою чергу, формують цілу низку новітніх соціальних залежностей. Встановлено, що цифрові мережеві спільноти та тимчасові зібрання індивідів одночасно відкривають нові можливості для самореалізації та посилюють залежність, що створює ризик втрати автономності, притаманної модерному суспільству. Показано, що це супроводжується трансформацією самого розуміння автономності. Проаналізовано, що в модерному суспільстві біополітика органічно поєднувала дисциплінарні техніки з технологіями біополітики, які забезпечували гарантовану державою безпеку населенню. Це надавало деякі можливості для реалізації самостійних намірів та бажань в життєдіяльності індивідів. Зроблено висновок про зміну біополітичної стратегії формування суб’єктності в цифровому суспільстві та окреслено перспективу дослідження динаміки автономності й залежності в мікросоціальних утвореннях із зміщенням акценту від біополітики до психополітики. Саме ці нові форми соціальних спільнот, що характерні для цифрового суспільства, швидко створюють спонтанні зібрання індивідів та імматеріальні професійні колективи.
Екзистенційні виклики та загрози сучасній людині в цифрову епоху
(Дніпровська академія неперервної освіти Дніпропетровської обласної ради, Дніпро, 2026) Палагута, Вадим Іванович; Зера, Микола Миколайович
UKR: Стаття присвячена аналізу сучасних форм біополітики та її трансформації в цифрову психополітику в умовах стрімкої цифровізації та домінування глобальних медіа-еліт. Розглянуто, як цифровізація та впровадження штучного інтелекту створюють нові диспозитиви контролю, здатні проникати у внутрішній світ індивіда, відстежувати емоційні стани, несвідомі бажання та формувати поведінкові патерни на рівні нейронних реакцій. Використовуючи концепції М. Фуко, Ж. Лакана, С. Жижека, Дж. Агамбена, Ф. Берарлді, Р. Брайдотті, Б.-Ч. Хана, автор демонструє, як сучасна цифрова психополітика поєднує традиційні елементи дисциплінарної влади з нейрональним насильством і неоліберальною ідеологією, транслюючи «внутрішню мотивацію» індивідів для досягнення успіху, самовдосконалення та підкорення вимогам глобальної системи. Доведено, що новий варіант біополітики у вигляді психополітики перевів практично всі ознаки дисциплінарного суспільства у вигляді зовнішнього нагляду та контролю в цифровому суспільстві до ще більш жорсткого внутрішнього контролю індивідів, зокрема як очікування успіхів та самовдосконалення, марних очікувань, надій та сподівань. Виявлено, що для забезпечення управління людською біомасою та одночасно контролем за кожним індивідом біовлада суттєво модернізує фукіанську біополітичну стратегію за рахунок подальшої цифровізаціі та розширення використання ШІ. Це зовсім по-іншому організовує процес субʼєктиваціі індивідів ніж у дисциплінарному суспільстві. За рахунок цифровізації у цивілізаційному суспільстві втілюється механізм тотального контролю за індивідами. Тобто в сучасному суспільстві саме контроль та управляючий вплив набув подальшого розвитку. Основний зміст його можна сформулювати так: індивіде, контролюй себе сам, а біовлада буде постійно забезпечувати і вдосконалювати для цього всі можливі цифрові технології. Можна констатувати, що запущені всесвітні цифрові технології управління діями, поведінкою та бажаннями індивідів за рахунок індивідуального оцифровування суттєво трансформують форми субʼєктиваціі сучасних індивідів, де вже не йдеться про свободи індивідів, вони перестають бути актуальними трендами. Особлива увага приділяється екзистенційним наслідкам цифрової біополітики для суб’єктності індивідів, включно з трансформацією їхніх індивідуальних та колективних практик свободи, а також потенційним механізмам опору біовладним структурним впливам. Результатом цього довгострокового процесу цифровізацііі тілесності та впровадження психополітики як сучасної біополітики є вірогідність втрати індивідами значущості різних форм свобод та суттєве зменшення ролі в сучасному суспільстві інститутів демократії, а неолібералізм може стати «живильним середовищем» для створення цифрових тоталітарних режимів управління саме в «демократичних» суспільствах. Стаття акцентує на необхідності критичного осмислення цифрового порядку, що формує нову етику «безпечного цифрового світу», та його вплив на психічний і соціальний простір сучасної людини.
Суб’єкт і влада в сучасну епоху: проблема автономії
(Видавничий дім «Гельветика», 2026) Палагута, Вадим Іванович; Білоус, Вікторія Олексіївна
UKR: У статті розглядається проблема суб’єктивації в контексті трансформації автономії індивіда в умовах сучасного цифрового суспільства. Теоретичним підґрунтям дослідження виступають концепції влади, суб’єктивності та урядовості, розроблені в межах постструктуралістської традиції, зокрема у працях М. Фуко, Дж. Батлер, Б.-Ч. Хана, Р. Еспозіто та інших. Особлива увага приділяється аналізу переходу від дисциплінарної моделі влади до психополітичної, в якій механізми контролю набувають імпліцитного, внутрішньо інтеріоризованого характеру. Показано, що у фукіанській перспективі суб’єктивація здійснюється через дисциплінарні практики та водночас передбачає наявність певних зон автономії, пов’язаних із практиками самоуправління. Натомість у концепції Б.-Ч. Хана автономія зазнає радикальної трансформації: сучасна влада не пригнічує суб’єкта зовнішньо, а функціонує через механізми спокушання, самозалучення та добровільної самоексплуатації. У цьому контексті індивід переживає ілюзію свободи, яка, однак, стає умовою посилення контролю та ефективності влади. Окремо проаналізовано роль цифрових технологій і соціальних мереж як середовища формування так званого «цифрового несвідомого», що забезпечує доступ до передсвідомих і несвідомих структур бажання. У цьому вимірі концепція психополітики співвідноситься з теорією суб’єкції Дж. Батлер, де ключовим механізмом є пристрасна прив’язаність суб’єкта до влади, що діє на рівні несвідомого. Влада, таким чином, більше не потребує примусу чи репресії, оскільки функціонує через внутрішню згоду та бажання самого індивіда. У висновках обґрунтовується, що сучасний інформаційний режим призводить до зникнення класичного дуалізму автономії та залежності, формуючи новий тип суб’єктивності, в якому свобода і контроль стають взаємопов’язаними та нерозрізнюваними. Це відкриває перспективи подальших досліджень трансформацій суб’єктивності в умовах цифровізації та глобальних соціокультурних змін.