Модальна влада у контексті перформативності у філософії

UKR: Актуальність. У статті аналізується модальна влада як специфічний владний режим, яка нормує, що є допустимим і необхідним. Основною функцією модальної влади є встановлення контролю над «ситуацією істинності», що передбачає вплив не лише на поведінку та вчинки індивідів, а й визначає їхню активність у соціально-політичному полі. Виходячи з критики класичних моделей влади, автор зосереджується на тих формах впливу, які спрямовані не лише на контроль над діями індивідів, а й на продукування модальних структур – можливостей, зобов’язань, заборон і потенційностей. Перформативність розглядається як один із центральних механізмів модалізації індивідів, завдяки якому легітимізуються рамки допустимого та неприпустимого. Це дозволяє модальній владі формувати горизонти мислення та буття індивідів, що забезпечує закріплення й розширення владних режимів, переводячи їх із соціального поля потенційного в соціальну реальність. Метою статті є дослідження диспозитивів модальної влади, які базуються на перформативних мовних актах, що формують рамки можливого/ неможливого, необхідного/бажаного, і які визначають сприйняття індивідами соціальної реальності та самих себе. Методологія дослідження базується на компаративному аналізі, філософській герменевтиці та феномено-логічному методі. Результати досліджень. Розгляд модальної влади у світлі перформативних мовних дій дає змогу реконструювати більш тонку та непомітну форму впливу, яка не оперує прямими заборонами чи безпосереднім насильством, а конструює саму структуру можливого, як управління модальностями людського буття. Досліджено перформативність як домінуючий фактор модальної влади. Це дозволяє інтерпретувати владу не як зовнішній примус, а як результативну й конститутивну силу, що завжди має безпосереднього та масового адресата. Відтак, модальна влада вбудовується в онтологію суб’єкта. Проведений аналіз дозволяє розглядати перформативність як своєрідний вид модального примусу, що виходить за межі звичних дискурсів влади. Саме через таку дослідницьку оптику у подальших дослідженнях можна переосмислити багато політичних і соціальних конфліктів у суспільстві, акти виключення індивідів, а також стратегії супротиву й трансгресії. А також, дослідити перформативність як інструмент опору та вислизання індивідів від владних режимів та розглянути концепт «алгоритмічної модальності». Ця концептуалізація відкриває новий погляд на формування сучасної суб’єктності.

ENG: Relevance. The article analyzes modal power as a specific regime of power that regulates what is considered permissible and necessary. The primary function of modal power is the establishment of control over the «truth situation», which presupposes influence not only on the behavior and actions of individuals but also on the determination of their activity within the socio-political field. Proceeding from the critique of classical models of power, the author focuses on those forms of influence aimed not only at controlling the actions of individuals but also at producing modal structures – possibilities, obligations, prohibitions, and potentialities. Performativity is examined as one of the central mechanisms of the modalization of individuals, through which the boundaries of the permissible and the impermissible are legitimized. This allows modal power to shape the horizons of thought and existence of individuals, ensuring the consolidation and expansion of power regimes by translating them from the social field of the potential into social reality. Purpose of the article is to investigate the dispositifs of modal power that are based on performative speech acts, which construct the framework of the possible/impossible, necessary/desirable, and which define individuals’ perception of social reality and of themselves. Methodology. The research is grounded in comparative analysis, philosophical hermeneutics, and the phenomenological method. Results. Considering modal power in the light of performative speech acts makes it possible to reconstruct a subtler and less visible form of influence that does not operate through direct prohibitions or immediate violence but instead constructs the very structure of the possible, as a mode of governing the modalities of human existence. Performativity is examined as a dominant factor of modal power. This enables an interpretation of power not as an external coercion but as a productive and constitutive force that always addresses both individuals directly and the masses collectively. Consequently, modal power becomes embedded in the ontology of the subject. The analysis undertaken allows us to conceptualize performativity as a peculiar form of modal compulsion that transcends conventional discourses of power. Through such a research optic, further studies may reconceptualize numerous political and social conflicts within society, acts of exclusion of individuals, as well as strategies of resistance and transgression. Moreover, this approach makes it possible to investigate performativity as an instrument of resistance and of individuals’ escape from power regimes, and to consider the concept of «algorithmic modality». This conceptualization opens a new perspective on the formation of contemporary subjectivity.